Україна зробила майстерний хід
Українські лідери оголосили про один контрнаступ проти росіян, але готували інший.
Автор: Філліпс Пейсон О'Браєн для The Atlantic
Те, що відбувається на полі бою, рідко вирішує війну. Зазвичай підготовка заздалегідь визначає те, що відбувається, коли починаються бойові дії - і саме ця підготовка вирішує результат самої війни. Ця істина розігрується на дорогах і в населених пунктах Харківської області, області, в якій розташоване друге за величиною місто України. Приголомшливо швидке просування українських військ, яке розпочалося 1 вересня і прискорилося невдовзі після цього, без сумніву, стало найдраматичнішим, а для України та її прихильників - найбільш підбадьорливим епізодом війни з початку нинішнього російського вторгнення 24 лютого. За кілька днів українці звільнили приблизно стільки ж території, скільки росіяни захопили за кілька місяців, спричинивши при цьому дезінтеграцію російських сил навколо Ізюма, Куп'янська та інших логістично життєво важливих міст. Ззовні здається, що Україна змінила весь характер війни.
Цей приголомшливий український наступ не був раптовим. Він став результатом терплячого нарощування військових сил, відмінної оперативної безпеки і, можливо, найголовніше - відволікання деяких з найпотужніших підрозділів російської армії з самої Харківської області. Загальне планування українського уряду і збройних сил спрацювало так добре на багатьох рівнях, що призвело до одного з найбільших військово-стратегічних успіхів з 1945 року.
Лише тиждень тому найважливішою битвою для України здавалася битва за Херсон. Протягом місяців Президент Володимир Зеленський, його помічники та інші українські джерела публічно проголошували мету звільнення політично та стратегічно важливого південного міста та решти контрольованої росією території на західному березі Дніпра. Українці не лише обговорювали майбутню кампанію, але й здійснили всі необхідні підготовчі кроки. Вони використали свою найефективнішу зброю великої дальності, в тому числі надані американцями Хаймарси, для знищення мостів, складів боєприпасів та інших об'єктів вздовж і впоперек російської лінії поблизу Херсона. Ці логістичні атаки свідчили про те, що українці планували зосереджуватися на цій ділянці до кінця літа.
У відповідь президент росії Владімір Путін - який, схоже, погодився з тим, що Херсон є найвищим пріоритетом - зробив саме те, на що сподівалися українці: він перекинув війська в цей район. Існують докази того, що деякі добре озброєні російські підрозділи були передислоковані туди з окупованого росією Донбасу на сході.
За деякими критеріями Херсон був набагато кращим місцем, ніж Донбас чи Харківська область, щоб українці могли вступити в бій з росіянами. Південне місто знаходиться порівняно глибше на території України та далі від джерел російського постачання. Лінії постачання до Херсона залежать лише від кількох переправ через Дніпро. Українські стратеги, які хочуть продовжувати виснажувати російську армію, воліли б бачити її найпотужніші частини на Херсонщині, а не на Донбасі, який росії набагато легше захищати з повітря.
29 серпня українці посилили свої атаки навколо Херсона. Хоча спочатку вони досягли певного прогресу, битва виглядала лише дещо прискореною версією виснажливої війни, яка ведеться з квітня. Почали поширюватися розповіді про те, що українці були обережними у своїх планах і що американські офіційні особи відмовляли їх від більш сміливих маневрів.
Стриманість України на Херсонщині зараз виглядає як тактичне рішення. Як визнав у суботу міністр оборони України Олексій Резніков, українські генерали планували розпочати дві кампанії одночасно. Якщо херсонський наступ мав на меті подрібнити російські сили, втягнувши їх в оточення, а потім зіткнутися з ними лоб в лоб, то наступ на Харківську область мав більші територіальні амбіції. Україна сподівалася повернути місто Куп'янськ. Росіяни використовували цей автомобільний та залізничний вузол для постачання в Ізюм, який був базою для їхніх операцій на Донбасі.
Оглядаючись назад, обидва наступи стали можливими лише завдяки жахливому літу виснажливої війни в цьому регіоні. З квітня українці зазнали жахливих втрат у цьому регіоні, але завдали ще більших втрат ворогу. Таким чином, російська армія намагається утримати великий і географічно громіздкий шматок України навіть тоді, коли її власна чисельність зменшується. Україна, яка мобілізує солдатів відтоді, як Путін розпочав цю війну, зібрала армію, більшу за російські сили вторгнення. Російські чиновники, тим часом бояться засмутити своє населення та уникають призову - аж до залучення найманців і набору солдатів з в'язниць і психіатричних лікарень. Отже, коли Путін заковтнув наживку українців у Херсоні, скорочена російська армія перекинула сили з району, який Україна хотіла атакувати, до району, де Україна вела війну на виснаження.
Українці написали сценарій, а росіяни зіграли відведену їм роль. На відміну від Херсонщини, де окупанти зосередили сили та створили багатошарову оборону, Харківщина була слабо захищена російськими військами. Таким чином, українці змогли легко прорвати російські оборонні рубежі, які, схоже, утримувалися погано мотивованими та підготовленими силами, і прорватися глибоко в їхні тили. Для того, щоб дати своїм силам найкращі шанси на успіх, українці, схоже, також створили значну, швидко рухому ударну групу. Не допускаючи витоку подробиць своїх приготувань - українські джерела розкрили мало, якщо взагалі розкрили якусь цінну для росії інформацію - вони, схоже, створили низку спеціалізованих бойових бригад з легкими, швидкими колісними транспортними засобами. Це дало їм вирішальну перевагу в мобільності над супротивником.
Хоча війна ще далека від завершення і росія може знайти нові способи покарати Україну, російські війська, що розпадаються, були не лише відкинуті назад; залишивши свою колишню штаб-квартиру в Ізюмі, вони також залишили великі запаси техніки та боєприпасів, які українці тепер можуть використати проти них. Навіть якщо росіяни стабілізують лінію фронту найближчими днями, вони опиняться в набагато гіршому становищі, ніж були 1 вересня. Спираючись на місяці ретельних зусиль з підготовки українських сил і відволікання російських, Україна досягла стратегічного шедевра, який військові науковці вивчатимуть десятиліттями.